Мій ритм. Моя війна. Моє мистецтво

Творча аналітика моїх картин

Мій сайт існує з 2008 року. Більше 17 років я працюю із дизайном, вебтехнологіями, цифровими проєктами — все раціонально, структуровано, візуально. Але мистецтво, як живий процес — з фарбами, полотнами, емоціями — зʼявилося в моєму житті тільки у 2022 році. Саме тоді, коли почалася повномасштабна війна в Україні.

Я не малював у дитинстві. Не навчався у художній школі. Та коли почався цей жах, моє тіло, мої емоції, мої внутрішні хвилювання вимагали виходу. І вони знайшли вихід через пензлі.

Мене надломило й одночасно зібрало в момент, коли ракета вдарила по багатоповерхівці в Дніпрі. Там жила глуха сімʼя. Я сам глухий. І це було не просто десь поруч — це було дуже персонально. Тоді я остаточно зрозумів: я маю не просто волонтерити, не просто працювати, а ще й перетворювати біль на дію. Через творчість.

Кожна картина — фіксація мого внутрішнього стану

З того моменту я почав системно створювати картини. Інколи — одну за одну. Інколи — з перервами, коли емоцій не вистачає навіть на слово. І от тепер я зробив інструмент, який фіксує весь цей шлях — від першої роботи до сьогоднішнього дня.

Відтепер на моєму сайті доступна статистика творчості — інтерактивний графік, що показує, коли я публікував свої роботи. Щомісячна активність з 2022 року. Усі дані оновлюються щодня автоматично.

Переглянути можна тут: сторінка аналітики

Це не просто аналітика — це мій особистий «творчий пульс» у мистецтво. Його ритм іде поруч із волонтерськими поїздками, повітряними тривогами, гуманітарними місіями, підтримкою глухих українців і боротьбою з власними емоційними кризами. Це мій спосіб не зупинятися.

Мій творчий пульс — як форма бути живим

Цей інтерактивний графік — це більше, ніж дані. Це візуалізований шлях проживання. Це мій особистий щоденник, в якому замість слів — мазки, замість абзаців — серії робіт, а замість ком — тривалі паузи між емоційними сплесками. У ньому — мій стан, мій біль, мої ресурси. Це ритм людини, яка проживає війну через мистецтво.

Коли я створюю ці роботи, я не думаю про те, чи буде їх хтось купувати, лайкати чи колекціонувати. Я думаю про те, що не маю права мовчати. Про те, що моє тіло, моя тиша, мій досвід — це частина великої історії. І якщо я можу бодай якось її зафіксувати — я це зроблю. Бо творчість стала моїм способом бути присутнім, не відсторонюватися, не зникати.

І якщо ти читаєш ці рядки — я щиро вдячний. Бо навіть один перегляд цієї сторінки, цього пульсу — означає, що мій шлях хтось побачив. Що моє мовчання не є порожнім. І що навіть у найтемніші часи я не сам. А значить, усе це — не дарма. 🤟