Цей твір народжений із болю спостереження за наслідками руйнування — не лише фізичного, а й духовного. Я передаю стан порожнечі через контраст простих форм і глибоких кольорів. У центрі — чорний прямокутник. Він жорсткий, майже технічний. Це немов слід від вогню, що поглинув усе живе. Він уособлює втрату й мовчазну силу того, що вже не можна повернути.Рожеве світіння на тлі — не романтика, а післясвіт вибуху. Колір став для мене інструментом передати той момент, коли час ніби зупиняється.
Зліва на полотні — людська фігура, що здається примарною. Але це не просто тінь чи спостерігач. Це постамент. Це пам’ятник Тарасу Шевченку, який вистояв у знищеному просторі Бородянки. Він — не просто символ культури. Він — свідок. Його присутність — про непохитність, про зв’язок поколінь, про дух, який не можна зруйнувати снарядами.
Жовто-блакитний колір у будинку — знак, що ми все ще тут. Праворуч — візерунки, які формують незламність нашої історії.
«Спустошення» — це візуальний простір тиші й стійкості. Це робота про руйнування, в якому залишається центр тяжіння — те, що тримає наш сенс, навіть серед згарища.
