Це вигляд українського міста Ізюм та нашого УТОГ після «рузького мира». Разом із ним приходять смерть, кров, біль, руйнування та безліч трагедій. На полотні я намалював свої емоції — це серце, поранене від того, що наш дім руйнується щодня, але все ще тримається.
Коли дивлюся на зруйновані будинки, обгоріли школи та спустошені вулиці, важко приймати, що хтось все ще може казати: «миглухіивнепалітыки». Кожна деталь на полотні має свій сенс життя. Ми живемо цим больовим досвідом кожного дня, і він залишає глибокий слід у нас всіх. Тому моя картина — це крик про те, що ми повинні бачити, чути та діяти.
