Це не просто картина. Це момент — внутрішній, оголений, чутливий. «Пульс» — це символ життя, яке триває попри війну. Коли ти прокидаєшся під сирени повітряної тривоги, вмикаєш новини й бачиш: дрони-камікадзе, ракети, уламки бетону. Усе поруч. Все ще в тобі. Але серце працює. Воно бʼється — не для того, щоб боятись, а щоб жити. Це — про холодний розум у стані повного хаосу, коли не знаєш, що буде завтра, чи буде завтра взагалі. Коли ти не керуєш подіями, але керуєш власним диханням. Це — про ризик, який ми перестали помічати, бо він став буденним. І про щастя, яке ми навчились знаходити у дрібному: в тому, що ти живий, що поруч є ті, хто ще поруч. Що можна торкнутись, побачити, подихати.
У роботі — гранична простота: квадрат 30×30 см, акрил, полотно. Але ця простота — не мінімалізм, а концентрація. Вибір кольору — точка напруги. Фактура — як затримка дихання. Кожен мазок — як удар серця, кожна лінія — як рефлекс на небезпеку. Це не спокійна абстракція — це зафіксований момент живого.
«Пульс» — не про війну буквально. Це про стан, у якому ми живемо. Про те, як зʼявляється вдячність, коли зникає впевненість. Про присутність у власному тілі, коли все навколо розвалюється. Про життя, яке не обіцяє нічого, але триває — в ритмі, що бʼється під ребрами.
