Не бачу, не чую і не скажу

Апокаліпсис. Штаб ООН.

Цей день ми ніколи не пробачимо, і ми стаємо ще найсильніші. Кожного дня, особливо вночі, по нас літають ракети, ми дуже втомлюємося, і щодня дякуємо ППО. Сила та воля завжди з нами, але російські налогоплатники не розуміють, що їхні мільйони грошей могли бути використані краще, ніж на війну. Але ні - вони продовжують захоплювати територію, бити по нас ракетами і знищувати тварин і природу. Це неправильно. І коли штаб вітає день народження «російської мови», яку нас травили все життя, і роблять, що нічого не трапилося. Це наша катастрофа, катастрофа українського народу і нашої природи. Мій малюнок натякає, якби цей штаб опинився у Херсонській області, і будинок зруйнований під час вибуху у ГЕС. У малюнку є акула, нагадуючи про пригоди у Єгипті, де одна акула зробила багато справ, навіть більше, ніж цей штаб. Вище над акулою плаває човен, в якому знаходжусь я і мій кіт, ризикуючи своїм життям, оскільки я ніколи не почую сирену повітряної тривоги. Про це в штабі ООН ніколи не дізнаються, не побачать і не скажуть.