Не бачу, не чую і не скажу

Апокаліпсис. Штаб ООН.

Цей день ми ніколи не пробачимо, і ми ставимося до нього як до уроку, який робить нас сильнішими. Щодня, особливо вночі, ракети летять по нам. Ми втомлюємося, але кожен день дякуємо ППО за їхній захист. Сила і воля завжди з нами, але російські платники податків не розуміють, що їхні мільйони могли б бути витрачені на краще, ніж на війну. Вони продовжують захоплювати території, обстрілювати нас і знищувати природу, що абсолютно неправильно. І коли штаб ООН вітає день народження "російської мови", якою нас отруювали все життя, і роблять вигляд, що нічого не сталося, це стає нашою катастрофою — катастрофою для українського народу і природи.

Мій малюнок натякає на те, що якби цей штаб опинився у Херсонській області, то будівля була б зруйнована вибухом на ГЕС. У малюнку також є акула, яка нагадує мені про пригоди в Єгипті, де одна акула завдала більше шкоди, ніж цей штаб. Вище над акулою плаває човен, в якому я і мій кіт, ризикуючи життям, бо я ніколи не почую сирену повітряної тривоги. Про це в штабі ООН ніколи не дізнаються, не побачать і не скажуть.