Це моя особиста історія часів війни, створена під впливом роботи Малевича "Голова селянина". Картина – це глибоке занурення в реальність сьогодення, мій особистий погляд на світ, що змінився.
На полотні я зображений у рожевій шапці, з телефоном у руках. Цей образ символізує мою щоденну реальність – постійне стеження за новинами, намагання зрозуміти та осмислити те, що відбувається. До війни такого не було, але час змінив мене, як і весь світ навколо.
На задньому плані – вибухи в Дніпрі, які я почав малювати того самого дня. Праворуч – іранські дрони-камікадзе "Шахед", що безжально руйнують інфраструктуру, демонструючи всю жорстокість воєнних дій. Навколо мене – протитанкові їжаки, які я бачу щодня в місті.
Сльози на моєму обличчі – це не просто художній прийом. Вони розповідають про мою глибоку емоційну залученість, про біль та турботу. Особливо болісно усвідомлювати становище глухих людей в Україні під час війни. Саме тому я активно працюю у фонді "Чую серцем", займаюся благодійною діяльністю, намагаюся допомогти тим, хто особливо вразливий у цей складний час.
Кольори картини – це окрема мова емоцій. Темні відтінки, контрастні акценти передають увесь спектр переживань – від болю та розпачу до надії та незламності. Це мій щоденник, мій погляд на світ воєнного часу, спроба зафіксувати та осмислити те, що відбувається.
Кожен мазок, кожна деталь – це частинка мене, моєї волонтерської діяльності, мого прагнення бути корисним у цей непростий період. Автопортрет став для мене способом говорити про важливе, привертати увагу до проблем, бути причетним до змін.
